Історія пектину

Історія пектину розпочалася в кінці 18 століття, коли в 1790 році французький хімік Луї Нікола Воклен, досліджуючи продукти рослинного походження,  виділив з фруктового соку речовину, яка володіла желеутворюючими властивостями. Через сорок років Браконно назвав її пектиновою кислотою (від грецького «pektos» – «застиглий»).

У 1937 р. Шнайдер (Schneider) і Бокк (Bock) вперше встановили структурну формулу пектину, однак промислове виробництво пектину було розпочато лише в другій половині ХХ ст.

Пектинові речовини – надзвичайно ефективні і абсолютно нешкідливі природні детоксиканти, які виводять з організму важкі метали, радіонукліди, нітрати та інші токсини. Тому їх іноді називають «даром рослинного царства», «основним благодійником» і «санітаром людського організму».

При шкідливих умовах праці підвищене введення в організм пектину і пектиновмісних продуктів є чинником зниження професійних захворювань. У зв’язку з цим Міністерство Охорони Здоров’я СРСР з 1968 року законодавчо передбачало його додаткову видачу робітникам разом із молочними продуктами. Видача пектину передбачалася в кількості 8-10 г у вигляді мармеладу або концентрату пектину з чаєм (згодом кількість було зменшено до 2 г). А в 1979 році пектин був затверджений головним державним санітарним лікарем СРСР в якості харчового продукту.

Сьогодні масштаби виробництва пектину значні, як, власне, і різноманітність областей його застосування. У списку харчових добавок пектин позначений як Е440 і відноситься до класу покращувачів консистенції: стабілізаторів, загусників і желеутворювачів. Негативної дії пектину не встановлено і його застосування в якості харчової добавки дозволено без обмежень у всіх країнах світу.